Ліра ( лат. Lyra  , скор. Lyr) невелике, але дуже ефектне сузір’я. Межує із сузір’ями Лебедя, Дракона, Геркулеса та Лисички. Головні зорі сузір’я утворюють паралелограм, у якому жителі Стародавньої Греції впізнавали свій улюблений музичний інструмент — ліру.

История и мифология названия

​Ліра — сузір’я, відоме з глибокої давнини, до нас дійшло кілька версій легенд і міфів про нього.
​У стародавньому Вавилоні це сузір’я називали «велика мати» або ж «Коза». За іншими джерелами його називали «ягнятник» (великий хижий птах). Араби називали його «падучий орел».
​Є відомості, що сузір’я називали «Черепахою». Це неетично вважати дивним, адже перші ліри виготовляли саме з панцирів черепах.
​До культури європейських народів Ліра потрапила від стародавніх греків. Варіантів давньогрецьких міфів існує декілька:

• • ​Ліра Аріона з острова Лесбос, поміщена на небо Аполлоном. Своєю грою він підкорив зграю дельфінів, які згодом врятували йому життя.
  • ​Ліра Орфея, передана йому Гермесом або Аполлоном. Після смерті поета його ліру прибило хвилями до острова Лесбос, де її підібрала Сапфо.
  • ​Ліра самого Аполлона або Гермеса. Гермес у перший же день свого життя зробив ліру з панцира черепахи, а також викрав корів Аполлона. Спійманий олімпійцями порушник був змушений піднести ліру як дарунок Аполлону.
  • ​Ліра Тесея (за однією з версій).

​Стародавні інки називали Ліру Уркучільай («Баран»); пастухи ставали перед нею на коліна та здійснювали жертвоприношення.

Цікаві об’єкти

​Незважаючи на невеликий розмір, сузір’я дуже насичене красивими та цікавими об’єктами.
​Зорі
​У сузір’ї розташована одна з найяскравіших зір (поступається лише Арктуру) північної півкулі та п’ята за яскравістю всього нічного неба — Вега, красива біло-блакитна зоря. Назва походить від перекрученого «аль-Вакі», що в перекладі з арабської означає «падучий» (залишок фрази «падучий орел» або гриф). Близькість до Землі (25 св. років) та значна яскравість зробили її однією з найдослідженіших зір. Зважаючи на інтенсивне інфрачервоне випромінювання Веги, вона має залишковий пиловий диск.
​Вега — ідеальний тест для рефрактора-апохромата. Тільки якісний інструмент покаже цю зорю чисто білим кольором, без кольорових ореолів.
Ще одним тестом, але вже для неозброєного ока, є знаменита епсілон (ε) Ліри. Тільки зірке око здатне розрізнити тут дві зорі 5-ї величини, розділені 3,5 кутової мінути. На цьому тест не закінчується — у гру вступають малі телескопи. Якщо подивитися на епсілон у телескоп з апертурою від 70 мм, то можна побачити, що кожна із зір є подвійною. Тестування можна продовжувати й далі на набагато більших інструментах. Але завдання дещо інше — розділити візуально цю систему, застосовуючи якомога менше збільшення. У хороші труби при відмінній атмосфері це можна зробити зі збільшенням навіть менше ніж 70 крат!
Цікаві змінні зорі
Шеліак (β Lyr / Бета Ліри, назва походить від арабського الشلياق, що означає «черепаха» або «арфа») — яскрава затьмарювана змінна зоря в сузір’ї Ліри. Блеск цієї зорі змінюється від +3,4ᵐ до +4,3ᵐ з періодом 12,9 дня. Період поступово збільшується (на 19 секунд на рік), що пов’язано з втратою речовини в навколишній простір. Змінність цієї зорі відкрив Джон Ґудрайк у 1784 році.
​β Ліри стала прототипом цілого класу змінних зір — затьмарюваних подвійних типу β Lyr. Компоненти цих зір розташовані настільки близько, що деформуються взаємною ґравітацією та набувають динеподібної форми.
RR Ліри
Є прототипом змінних типу RR Ліри. Змінює видиму зоряну величину від 7ᵐ до 8ᵐ з періодом 13 годин 36 хвилин. Її змінність була відкрита в 1901 році шотландською астрономкою Вільяміною Флемінг у Гарвардській обсерваторії.
​R Ліри (13 Lyrae) — напівправильна змінна зоря. Червоний гігант, що змінює блиск у межах від 4,0ᵐ до 5,0ᵐ. Середній період близький до 50 днів, хоча в окремих випадках інтервали часу між черговими максимумами та мінімумами можуть відрізнятися. Зоря суттєво яскравіша, більша, але холодніша (< 3500 K) за Сонце. Належить до класу напівправильних змінних зір. Цю зорю не слід плутати зі змінною зорею RR Ліри.
Зорі з екзопланетами
​Сузір’я Ліри є лідером за кількістю відкритих екзопланет. Це пояснюється тим, що більшість із них виявлено за допомогою знаменитого орбітального телескопа «Кеплер». Ліра — одне з трьох сузір’їв (поруч із сусідніми Лебедем і Драконом), які перебували в полі зору місії Kepler.

Звезды с экзопланетами (Stellarium)

Навколо помаранчевого субгіганта HD 177830 обертається одна з найраніше відкритих екзопланет. Планета у 1,5 раза масивніша за Юпітер і обертається на ексцентричній орбіті з періодом 407 днів. Другу планету, розташовану ближче до зорі (маса 0,15 Юпітера, період обертання 111 днів), виявлено у 2011 році.
​Неозброєним оком, за винятково якісного неба зрозуміло ;-), можна побачити зорі:

​HD 173416 (жовтий гігант, що має планету з масою у два рази більшою за масу Юпітера);
​HD 176051 (подвійна зоря з малою масою, що містить іншу планету великої маси);
​HD 178911 (потрійна система, що складається з близької бінарної та візуально розділюваної зорі).
​У цієї (HD 178911B) зорі є планета з масою >7.35 ± 0.60 M_J,.
У системі Kepler-62 (зоря видимої величини +13,75ᵐ (V), спектрального класу K2V) виявлено 5 планет, а Kepler-62f (маса 0,11 Mⱼ, радіус 0,126 Rⱼ, велика піввісь 0,718 а. о., орбітальний період 267,291 JD ,наклонение 89.9  грд ) нахил орбіти 89,9°) розташована в зоні, придатній для життя.

Об’єкти далекого космосу
​Найзнаменитішим об’єктом є планетарна туманність M 57 (NGC 6720, «Кільце»). Об’єкт має вигляд злегка витягнутого кільця, розташованого навколо центральної зорі. Візуально помітити M 57 як крихітну туманну плямку можна вже в хороший бінокль, але щоб розгледіти форму, потрібен телескоп з апертурою щонайменше 110 мм. https://youtu.be/OiYRL3HFULU

М 57 с клубного павильона (2008г)

Радіус туманності становить близько третини світлового року.
​Туманність розташована на відстані 0,61 кілопарсека (2000 світлових років) від Землі. Світіння туманності викликане ультрафіолетовим випромінюванням центрального білого карлика (видима зоряна величина 15,8ᵐ, температура поверхні 120 000 К, світність у 200 разів більша за сонячну, а маса становить 0,61–0,62 маси Сонця), яке іонізує гази туманності — залишки скинутої атмосфери колишнього червоного гіганта.
M 56 (NGC 6779) — кульове скупчення з видимою зоряною величиною +8,3ᵐ.
​NGC 6791 (OCL 142) — розсіяне скупчення. Видима зоряна величина: +9,5ᵐ. Вік скупчення становить приблизно 8 мільярдів років, а співвідношення заліза до водню перевищує сонячне більш ніж удвічі. Це одне з найстаріших і найбагатших на метали скупчень у Чумацькому Шляху.
​Серед найтьмяніших зір NGC 6791 виявлено групу білих карликів, вік яких становить близько 6 мільярдів років.
Галактики

В центре – NGC 6203 и 6203 , подписи зеленым -каталога PGC.

Незважаючи на те, що Ліра просто «заповнена» зорями, ґалактики тут усе ж присутні. Найяскравішими та найдоступнішими для спостережень у середній телескоп є NGC 6702 та NGC 6703 із зоряною величиною +12,3ᵐ та +11,3ᵐ. На загальному знімку сузір’я на початку цієї замітки вони ледь помітні, але у більшому масштабі їх уже можна розгледіти. Цілком можливо, що в телескоп вдасться помітити й NGC 6792 — спіральну ґалактику з видимою зоряною величиною +12,5ᵐ.

​Безумовно, у великий інструмент для повного ознайомлення з усіма об’єктами цього сузір’я знадобиться ціла ніч.

У сузір’ї Ліри розташований радіант метеорного потоку Лірид, під час піку активности якого (16–25 квітня) спостерігається до 15–20 метеорів на годину.