Південні дельта – Аквариди, Southern δ Aquariids, /005 SDA/ метеорний потік, активний з 12 липня по 23 серпня з піком активності 29 або 30 липня. Його радіант знаходиться в сузір’ї Водолія біля δ Водолія. Видиме число метеорів за годину близько 20 . Швидкість метеорів потоку становить близько 41 км/с. Дельта – Аквариди отримали свою назву тому, що їхній радіант знаходиться в сузір’ї Водолія, поряд  з однією з найяскравіших зірок сузір’я, Дельтою Водолія. Південні дельта Аквариди є потоком, пов’язаним з групою навколосонячних комет, що належать родинам Крахта або Махгольця. Частинки потоку обертаються навколо Сонця по еліптичній орбіті, наближаючись до нашого світила вшестеро ближче, ніж Меркурій(!), і тому нагріваються до температури понад 1000 К.
Південний рій дельта-Акварид є частиною так званого комплексу Акварид-Капрікорнід. Цей комплекс складається з декількох роїв з радіантами, розташованими в сузір’ях Водолія та Козерога, (перераховані у порядку їх появи):
невидимі у нас Писціс Аустрініди (PAU), Південні Дельта-Аквариди (SDA), Альфа-Капрікорніди (CAP), Південні Йота-Аквариди (SIA), Північні Дельта.-Аквариди (NDA).) та Північні йота-Аквариди (НІА).
Спостерігачі зараз об’єднують Південні дельта-Аквариди та Північні дельта-Аквариди в один потік.

Історія

Вперше активність метеорів у районі Дельта- Акварид було помічено 1870 р., коли Р. Л. Тапман замалював 65 метеорів в період із 27 липня по 6 серпня. Після відкриття Тапмана,  цей регіон став добре вивчатися іншими: У. Ф. Деннінг перерахував не менше 20 додаткових спостережень досвідчених спостерігачів до кінця  XIX століття. Наведені вище спостереження явно відносяться до південних дельта-Акварид, і хоча північні дельта-Аквариди не були офіційно відкриті до 1950-х років, слід зазначити, що деякі спостереження цих метеорів 19-го століття все ж таки присутні. Деннінг зробив три очевидні спостереження (щоправда він помилково згрупував з кількома додатковими радіантами, що з’являються в період з травня по листопад, з утворенням стаціонарного потоку, названого «Бета-Пісциди») в період між 1879 і 1893 роками. Спостереження за дельта-Акваридами тривали і в 20 столітті, але вони відносились (продовжували в основному ставитись ) лише до південної гілки. Наприклад, англійські спостерігачі провели дуже великі спостереження 1922 р. Перше серйозне дослідження потоку Дельта-Акварид було опубліковано 1934 року.Рональд А. Макінтош використав спостереження, зроблені Новозеландським астрономічним товариством у 1926-1933 роках для визначення добового руху радіанта.Макінтош дійшов висновку, що активність потоку триває з 22 липня по 9 серпня, при цьому радіант рухається на північний схід від RA=334,9°, Dec=-19,2° до RA=352,4°, Dec=-11,8 ° (середній рух +0,96 ° в RA і +0,41 ° по Dec). Макинтош додав, що різкий максимум припадає на 28 .В 1935 Макінтош опублікував свою класичну статтю «Покажчик південних метеорних потоків. К. Хоффмайстер та його колеги-спостерігачі з Німеччини отримали добрі спостереження за південним потоком між 1908 та 1938 pp. Перші радіоехо-спостереження за Дельта-Акваридами були зроблені за допомогою обладнання в Оттаві, Канада, в 1949 році, коли канадський астроном Д. В. Р. МакКінлі виявив обидва відгалуження потоку. Радіоехо-спостереження цього потоку проводилися також у Джодрелл-Бенк (Англія) у 1949-1951 рр. Г. С. Хокінс і М. Алмонд назвали середньозважену дату активності 28 липня (λ = 124,5 °), в цей час годинна активність радіоеха досягла в піку 38. Радіант мав діаметр 3 ° і середнє положення RA = 339 °, Dec =-14 °. У 1952 році Алмонд зробив спробу визначити швидкість метеорів.За допомогою «більш виборчої спрямованої антени» було виявлено середню швидкість 40,5+/-2,7 км/сек. Також встановлено, що максимум припав на 28 липня з RA = 340 °, Dec = -15 °., визначених під час Гарвардського метеорного проекту В1952–1954 рр.(використовуючи понад 2000 фотографічних метеорних орбіт), Ф. У. Райт, Л. Р. Джаккіа і Ф. Л. Уіппл вказали існування північної гілки Дельта-Акварид. Це був перший випадок, коли північний радіант був визнаний пов’язаним з потоком Дельта-Акварид, і автори відзначили складну еволюцію потоку.Вони позначили, що північна та південна гілки були «симетричні щодо екліптики чи орбіти Юпітера…». Перше велике радіолокаційне дослідження було проведено 1960 року вченими Харківського політехнічного інституту. Б. Л. Кащеєв та В. Н. Лебединець отримали 151 радіометеорну орбіту з Південних дельта-Акварид у період з 14 липня по 14 серпня.Коли в максимумі середній радіант знаходився в RA = 341,2 °, Dec = -16,4 ° і сонячній довготі 126,7 °.Dec, і визначили середню орбіту, яка показала велику піввісь в 2,04 а.е. Також були виявлені північні дельта-Аквариди. 50 радіометеорів, що спостерігалися, показали період з 7 липня по 14 серпня.Датою проходження вузла було 1 серпня (сонячна довгота = 127,7 °), в цей час радіант знаходився в RA = 336,8 °, Dec = -4,9 °.і +0,3° за Dec. Хоча багато деталей, визначених для північних дельта-Акварид, збіглися з даними інших дослідників, зробленими як до, так і після дослідження у Харкові, деякі аспекти вказують на те, що дані могли бути забруднені іншими метеорними потоками, активними на той час.Найбільш примітні дати ранньої активності та проходження вузла, обидва з яких відбуваються, принаймні, за 10 днів до загальноприйнятих для цього потоку.Крім того, аргумент перигелію є найвищим з будь-коли виявлених для орбіти цього потоку: його значення майже на 15 ° вище, ніж у більшості інших визначень орбіти.
Наступна серйозна радіолокація була проведена в 1961 К. С. Нільссоном (Аделаїдська обсерваторія, Австралія).Був виявлений максимум 28 липня (λ=125,8°) при середньому радіанті RA=339,4°, Dec=-17,3°. Він визначив добовий рух радіанта як +0,9° RA і +0,2° Dec, а середня орбіта потоку мала велику піввісь 2,33 а. Слідом за ранніми розрахунками орбіт південних дельта-Акварид були проведені дослідження фізичного та еволюційного розвитку метеорного потоку.У 1963 р. А. К. Терентьєва досліджувала структуру потоку.Вона зазначила, що мала перигелійна відстань (задана як 0,06 а.о.) призведе до підвищення температури окремих метеорів до 1100 градусів К, що є точкою плавлення силікатів., Не дають сліду і не випускають іскор».Було вивчено кілька візуальних і фотографічних радіантів, і північний і південний радіанти були чітко видно, їх середні радіанти за 29 липня становили RA=334.5°, Dec=-5.4° та RA=338.5°, Dec=-16.9° відповідно.Добовий рух північних дельта-Акварид становив +0,85° за прямим сходженням і +0,35° за схиленням , тоді як рух південних дельта-Акварид становив +0,88° за прямим сходженням і +0,36° за схиленням. Нарешті було зазначено, що орбіти двох потоків були «симетричні щодо площини орбіти Юпітера».Ще одне дуже цікаве дослідження було проведено в 1963 р. С. Е. Хамідом і Фредом Л. Уіпплом. Наголошувалося, що існує сильний зв’язок між цим потоком і денним потоком Арієтид у червні, але Хамід і Віппл дали підстави припустити, що січневі Квадрантиди також утворилися з цього потоку.Взявши частини обох потоків і піддавши їх віковим обуренням, вони виявили, що орбітальні площини і перигелійні відстані були дуже схожі 1300-1400 років тому.потоки походять від однієї комети…» Вони додали, що, незважаючи на нинішні відмінності в тривалості та активності рівнів двох потоків, «фізичні характеристики метеороїдів, що належать двом потокам, здаються схожими, судячи з їх кривих блиску». К. П. Олів’є запропонував перший можливий зв’язок у своїй книзі «Метеори» 1925 року.Він вважав, що сильні прояви 19 липня 714 і 14 липня 784 були можливими ранніми появами Південних Дельта-Акварид. Одним дуже цікавим відкриттям, що стосується південних дельта-Акварид, є різний діаметр радіанта для спостерігачів північної та південної півкулі. К. Хоффмайстер у своїй книзі “Метеорстрем” 1948 р. зазначив, що “радіант часом буває дуже розсіяним”, і додав, що активність має тенденцію бути сильною в межах області діаметром 20 °.Аналогічний висновок про дифузний радіант, був зроблений декількома спостерігачами з Північної півкулі, але для спостерігачів на південь від екватора був сформульований зовсім інший висновок. Макінтош був уражений тим фактом, що радіант Південних дельта-Акварид здавався досить маленьким, а новозеландські спостерігачі незалежно визначили радіанти досить близько один до одного. З Південної Австралії Нільсон також відзначив «особливо малий» діаметр радіанта на основі своєї радіоехо-зйомки. Такий контраст між північними та південними спостереженнями показує, що може статися з радіантом, коли в гру вступає зенітна висота. Для спостерігачів з Південної півкулі радіант знаходиться майже прямо над головою, тоді як спостереження в північній півкулі, як правило, відбуваються, коли радіант знаходиться лише приблизно в 20 градусах над горизонтом. Регулярні спостереження цього потоку часом виявляли досить високі рівні активності потоку.

Спостереження

Регулярні спостереження цього потоку часом виявляли досить високі рівні активності. Потік Дельта-Аквариди краще видно спостерігачам у Південній півкулі як через більшу висоту радіанта, так і місцеву зиму з прозорішим небом. Радіант потоку хоч і не досягає великої висоти для спостерігачів у Північній півкулі, але цього достатньо, щоб щороку проводити стабільні спостереження.Оскільки радіант знаходиться над південним горизонтом, метеори здебільшого поширюватимуться віялом до східного, північного та західного горизонтів.Буде також видно кілька метеорів, що прямують і на південь, якщо вони не будуть досить короткими і близькими до радіанта.
Цікаві факти спостереження  ХХ віку :
У 1934 р. за годину спостерігалося 34 метеори.
В 1972 спостерігалося 8-12 метеорів на годину, незважаючи на повний місяць.
Протягом 1973 р., за даними спостерігачів із США, 27/28 липня середнє значення було 14,6 на годину, тоді як в Австралії було 20.
1974 р – 29 липня ZHR у Сполучених Штатах досягло 12,5, у той же час було 37-44 метеорів у Західній Австралії. Метеорна секція Західної Австралії (WAMS) відзначила максимум ZHR 42,6, який спостерігався 29 липня 1977 р.
У 1979 р. ZHR було значно нижчим-16. Спостереження WAMS за північним потоком дельта-Акварид виявили три загадкові факти – дуже низька активність, невизначене місцезнаходження радіанта і раніше, ніж зазвичай, дата максимуму. Метеори цього потоку спостерігалися період із 27 липня по 5 серпня. Максимум активності припав на 4 серпня, коли середній радіант RA=328°, Dec=-3. °, що  приблизно  на 7 ° на захід від очікуваного положення на цю дату.
У 1980 р. максимум ZHR 5-6 припав на 4 серпня з крапки радіанта RA = 341 °, Dec = -2 ° , що приблизно в 6 ° на схід від очікуваного положення дати цього місяця. Обом радіантам було надано дати максимальної активності, що суперечать результатам фото- та радіолокаційних зйомок, а також очевидним візуальним спостереженням минулого.
Сучасне спостереження
У 2022 р. системою RMS було отримано безліч орбіт цього потоку.