Фото Геркулеса зроблене телефоном
Сузір’я Геркулес (лат. Hercules, скор. Her) — п’яте за площею сузір’я всього нічного неба (1225 квадратних градусів) і одне з найбільших упізнаваних сузір’їв північної півкулі, незважаючи на відсутність зір першої величини. Межує із сузір’ями Дракона, Волопаса, Північної Корони, Змії, Змієносця, Орла, Лисички, Стріли та Ліри. Головні зорі формують характерний чотирикутник (трапецію, або астеризм «Ключовий камінь» / Keystone), який візуально позначає тулуб героя.
Історія та міфологія назви
Геркулес (у давньогрецькій традиції — Геракл) — найдавніше сузір’я, включене до каталогу зоряного неба Клавдія Птолемея «Альмагест».
Згідно з міфами, Геракл був відомий своєю неймовірною силою. Він був сином смертної матері Алкмени та бога Зевса. Гера, ревнива дружина Зевса, надумала вбити немовля Геракла. Вона послала змій, щоб убити дитину, але Геракл задушив цих істот. У міру дорослішання Геракл набирав величезної сили, поки не став найсильнішою людиною у світі.
Вигляд Геркулеса з мобільного планетарію
У нападі божевілля він убив власних синів, а після цього був змушений піти на службу до Еврисфея. За наказом царя Геракл здійснив дванадцять подвигів: переміг немейського лева та лернейську гідру, упіймав керінейську косулю та ериманфського вепра, вбив стимфалійських птахів, очистив авгієві стайні, приборкав критського бика, заволодів конями Діомеда, поясом Іпполіти, коровами Геріона, привів до Еврисфея Цербера із загробного світу та приніс яблука Гесперид.
Сузір’я увіковічує героя, який здійснив дванадцять безсмертних подвигів. На стародавніх зоряних картах та атласах (наприклад, у Яна Гевелія) Геркулес зображується догори ногами, уклінанним, із булавою в правій руці та шкурою немейського лева в лівій.
Араби називали цю фігуру «Уклінанний» (Аль-Джасі) або бачили в ній чоловіка, який стоїть на колінах. У деяких ранніх джерелах конфігурація зір трактувалася як камінь або перепона.
Маловідомі факти сузір’я
Надскупчення Геркулеса (SCl 160) — одне з найбільших у ближньому Всесвіті: воно складається з двох пов’язаних частин, північної (близько 400 млн світлових років) та південної (близько 500 млн світлових років), і досягає приблизно 330 млн світлових років у діаметрі при червоних зсувах 0,0304–0,0414. До його складу входять Abell 2147, скупчення Геркулеса (Abell 2151), Abell 2152, а також пов’язані довгими нитками галактик Abell 2197 і Abell 2199 та, ймовірно, Abell 2162; разом із надскупченням Волосся Вероніки воно є частиною Великої стіни CfA2.
Незвичайні екзопланети:
У зорі 14 Геркулеса було відкрито одну з перших підтверджених планет-гігантів методом променевих швидкостей (1998 р.). Сама система унікальна: складається з двох газових гігантів (14 Herculis b та 14 Herculis c), орбіти яких нахилені одна до одної приблизно на 32–40 градусів, що виключає стабільність у межах класичних компланарних моделей і вказує на пережиту в минулому гравітаційну катастрофу з ймовірним викидом третьої планети.
Зоря HD 149026 (Огма) +8,14ᵐ має планетну систему з двох планет. Екзопланета HD 149026 b була відкрита у 2005 році транзитним методом. Хоча зміна яскравості зорі незначна, астрономи-аматори можуть її виявити. Астроном-аматор Рон Біссінджер фактично виявив частковий транзит за день до публікації відкриття!
Екзопланета HD 149026 b (Смертріос) — це газовий гігант сатурнської маси з аномально великим твердим ядром із важких елементів, на яке припадає до 70% маси планети. При періоді обертання менше трьох діб денна температура світу досягає 2300 K. Телескоп JWST підтвердив аномальну атмосферну металічність (у десятки разів вищу за сонячну) та підвищене співвідношення вуглецю до кисню.
TrES-3b (Umbäässa) — екзопланета класу «гарячий юпітер», відкрита у 2007 році транзитним методом у межах проєкту Trans-Atlantic Exoplanet Survey. Вона обертається навколо зорі GSC 03089-00929, також відомої як змінна V1434 Herculis та офіційно названої Pipoltr, у сузір’ї Геркулеса, приблизно за 757 світлових років від Землі. Планета майже вдвічі масивніша за Юпітер, а її рік триває лише близько 31 години: вона перебуває на відстані близько 0,0226 астрономічної одиниці від зорі — приблизно у 17 разів ближче, ніж Меркурій до Сонця.
Радіант метеорного потоку тау-Геркуліди:
Період активності цього потоку припадає на 19 травня — 19 червня. Максимум відбувається 30-31 травня при радіанті RA=236°, Dec=+41°, годинне число до 5 на годину. Метеори повільні (15 км/с) та слабкі (середня яскравість +4ᵐ). Радиант у піку α= 15h 45m, δ=+41°. Потік відкрито у 1930 році. Пов’язаний із кометою 73P/Schwassmann–Wachmann.
Рухома група зір Дзети Геркулеса (ζ Her):
Група зір є давньою кінематичною асоціацією віком 6–8 мільярдів років, що об’єднує понад два десятки світил зі спільною траєкторією руху, які сильно розійшлися по різних сузір’ях. Сама зоря Дзета Геркулеса має високу просторову швидкість близько 76 км/с, а існування цієї структури було обґрунтовано астрономом Оліном Еггеном у 1958 році.
Цікаві об’єкти для спостережень
Найяскравіша зоря сузір’я — Корнефорос (β Her, «Носій булави»), жовтий гігант блиску близько +2,78ᵐ.
Рас Альгеті (α Her) — напівправильна змінна зоря, що є вражаючою візуальною подвійною (насправді кратною) системою. Головний компонент — червоний гігант, який змінює блиск приблизно від +2,7ᵐ до +4,0ᵐ, у парі з блакитнуватим супутником близько +5,4ᵐ. У невеликий телескоп контраст кольорів оранжево-червоного гіганта та блакитнуватого компаньйона видно чудово. Історично α Her вважається «головою уклінанного».
π Her та інші зорі трапеції формують класичний каркас сузір’я (астеризм «Ключовий камінь» / Keystone).
Апекс Сонячної системи: Поблизу межі Геркулеса та Ліри (недалеко від зорі μ Her) розташований сонячний апекс — точка небесної сфери, до якої рухається наша Сонячна система зі швидкістю близько 20 км/с відносно локального зоряного оточення.
Об’єкти далекого космосу (Deep Sky)
Незважаючи на віддаленість від площини Чумацького Шляху, Геркулес багатий на вражаючі об’єкти та зоряні скупчення.
M 13 (NGC 6205, Кулясте скупчення) — перлина з-поміж усіх інших світил Геркулеса. Це найефектніше та найяскравіше кулясте скупчення північної півкулі. Улюблений об’єкт астропосиденьок і всіх початківців-аматорів астрономії. Його інтегральний блиск становить близько +5,8ᵐ, завдяки чому далеко від міського засвічення воно легко помічається неозброєним оком як туманна точка. У інструмент з апертурою від 110–150 мм скупчення розпадається на сотні іскристих зір, спрямованих до яскравого ядра. Перебуває від нас на відстані близько 22–25 тисяч св. років і містить приблизно 300 тисяч зір. Саме в напрямку M 13 у 1974 році з радіотелескопа Аресібо було відправлено знамените радіопослання позаземним цивілізаціям.
M 92 (NGC 6341) — ще одне яскраве (+6,4ᵐ) і щільне кулясте скупчення сузір’я, яке незаслужено залишається в тіні свого знаменитого сусіда. У телескоп середньої апертури воно виглядає дуже компактним і яскравим.
NGC 6210 — планетарна туманність із блиском близько +8,8ᵐ. У невеликий телескоп виглядає як яскрава зеленувато-блакитна туманна пляма, що вимагає великих збільшень для деталізації.
У сузір’ї розташовані скупчення галактик, доступні середнім аматорським інструментам:
NGC 6482 та інші слабкі еліптичні галактики (+11ᵐ — +13ᵐ) вимагатимуть темного заміського неба та телескопів апертурою від 200 мм.